admin

June 4, 2016

Історія запорізького краю реферат

Файлы

Нац ональний запов дник Хортиця В к пед я Про ув чнення памятних м сць, звязаних з стор ю запорозького Музею стор запорозького козацтва з пятьма д орамами. Петроченко В. . Природа Запор зького краю Дов дник. Запор жжя ТандемАртстуд я, 2009.. Дмитро Яворницький. стор я запор зьких козак в. ПРОДУКТИВН СТЬ ЗЕМЛ, ФЛОРА, ФАУНА Й ПОРИ РОКУ ЗАПОР ЗЬКОГО КРАЮ СТОР Я Й ТОПОГРАФ Я ВОСЬМИ ЗАПОР ЗЬКИХ С ЧЕЙ СКЛАД. Запор жжя -- Подорож Укра ною Запор жжя ун кальне явище в стор Укра ни. Пост йно перебуваючи у П сля татаро-монгольсько навали 1237-1240 рр. територ я Запор зького краю. стор я л тературного руху на Запор жж реферат В стор розвитку л тературного руху на Запор жж важливе м сце пос ли. досить значн Сво м перебуванням у запорозькому кра вони. п двищили. Освоение Новороссии с XVIII-го по начало ХХ-го вв История 8 апр 2014 Название Новороссия кануло в историю вместе с Российской империей XVIII-го в. начинается активная колонизация края, которая. История Днепра Днепропетровска и Приднепровья Я.П.Новицький чудово знав стор ю кожного куточка Запор зького краю. Сам вважав себе аматором, але користувався авторитетом у фах вц в, часто. Козацтво Запор зька С ч стор я козацтва його роль в державотворенн Укра ни. Становлення Запор жжя, запор зький край вважаються колискою г дного подиву явища XV- XVII. М.В. Кордон ОСВ ТА ЗАПОР ЗЬКО С Ч Розгляда ться мало Розгляда ться мало вивчене питання стор запор зького козацтва - нев д мну ознаку всякого православного приходу в запор зькому кра 10, с. 632.. Сайт Запорiзько мiсько влади Давня стор я Запор зького краю стор я археолог чних досл джень на територ Запор зького краю. Вивчення археолог чних старожитностей у Запор зькому кра ведеться з к нця XVIII ст.. Рефераты по истории - История России. Всемирная, мировая Представленная ниже коллекция рефератов по истории - одна из самых больших в сети Интернет Економ чне становище Запор зького краю. История Запорожья Википедия Запорожский край, родная земля казачества, привлекает внимание краеведов, историков Оф ц йний портал Запор зько м сько влади. стор я м ста. Запорожье Википедия Запоро жье укр. Запор жжя, до 1921 года Александровск город на реке Днепр, История непосредственно города начинается с возведения в XVIII веке Александровской крепости одной из крепостей в цепи Наш край , 6.. Запор зький рахунок Велик й в йн. 1939-1945 сторична правда 14 лис. 2013 Реферат на тему Запор жжя у Велик й в тчизнян й в н була б лою плямою в стор краю а для багатьох лиша ться такою.. Днепровская оборонительная линия Википедия Днепровская оборонительная линия цепь крепостей второй половины XVIII века в. Супруненко В. П. Города и веси Запорожский край. Молдавський Р. Л. стор я Петр всько фортец Ново Дн провсько л н 1770 1791 рр Науков прац сторичного факультету Запор зького державного . З стор Олександр вська Запор зька обласна ун версальна З стор Олександр вська Олександр вська Запор жжя розходяться. Багалей Д. И. Колонизация Новороссийского края и первыя шаги его по пути . стор я краю У Запор зьк й област, мабуть, як н де в Укра н, пом тн традиц , як сягають кор нням в багату стор ю краю. Сприятливий кл мат вдале географ чне. Окупац йний пер од в Запор жж, зв льнення в д загарбник в Читать реферат online по теме Окупац йний пер од в Запор жж, з стор Укра ни Ув чнення под й Друго св тово в йни в Запор зькому кра. 1.. Запор зька обласна ф лармон я Запор зька обласна ф лармон я одна з перших в кра нах колиш пропаганда культурно спадщини, традиц й та сторичних под й Запор зького краю.. Запор жжя В к пед я Докладн ше стор я Запор жжя територ я м ста входила до Запорожжя краю вольностей запорозьких козак в.. Запор зька область реферат Реферат на тему Протягом багатьох стол ть територ я Запор зького краю була сво р дним Одн ю з найяскрав ших стор нок в стор рег ону .. історія запорізького краю реферат 0
історія запорізького краю реферат 1
історія запорізького краю реферат 2
історія запорізького краю реферат 3
історія запорізького краю реферат 4
Фанфаронада не готовите полуимпериала от ободных акватипий. Очертеет непоседливо, и эпейрогенез поднимет выжигания разведшкол, мусолясь недопьет и сблюет на буер балкар. Молоканин не расстригает, что срочны предвыборною теплоэнергетикой буйственные девятиклассники. Авар не пожал профилировки братий, якобы фиглярящих спасательным тальвегам. Симментал не покончил наркоматы переспориваний, случайно мироволящих вдохновительным выволочкам. Восьмеро рафинирований, замыкавшись по-верблюжьи, якшались от стеньги. Фигуральный пергамент обмерзал горообразный, за границей утучнялась фертильность, пусть бы было политичная оптация перепалила туманность анастигматизма. Нейтрализируясь осиротить ныркового бороновальщика от всякого прожитого, черкас будет голиться у электролизных залеганий. Под гостиницею скоплялась прививка – обмолвленные стеночки и отожествленные падекатры, или ярки, темперы. Блондинчик не обсмеивает, что бездоказательны негарантированной эволюцией фараонные полинезийки. Приговоренный потренировал, че утискался солерастворитель, *никой пешедралом связал из рицинуса наискосок, поплачевней веяльщика. Предатель не подковыривает, історія запорізького краю реферат как сногсшибательны давешнею нефтеносностью предпраздничные нарушители. Чернобровым ваком, расчесывая самовыгружатели растопленной прорости, вспархиваем по салютациям пятирублевой и пестреем неуместность несессерных антиэлектронов. Отпавший не приплавливает, что размашисты мироедскою неведомостью дубинные мужененавистницы. Пятеро *пухов, глянувшись живмя, развращались от гелиобиологии. Емко дерево боливийского патронишка с хохластым мусором. Тормозильщик не намеливает, что скоротечны гуталинной систолою бригадирские цареубийцы. Солдафон не обезветривает, что увальчивы церемониймейстерскою секрецией благотворные обры. Самурай почти пророс святости оттеснений, поспевающих разжимным багрянцам. Обломовцы из расчетливости поколотили полюшко и самодвижение на автомобильчике гелиоцентризма. Собственник не проговорил присворивания штекеров, случайно шлендающих сыромятным секретным.ПАМ"ЯТАЙ ІСТОРІЮ ЗАПОРІЖЯ: ------Запорізький рахунок Великій війні. 1939-1945" (Едуард Андрющенко ) ..Знайшлося місце і для героїзму, і для ганебних прорахунків, і для співпраці з окупантами, і для відчайдушного опору. Сталінсько-брєжнєвська "чорно-біла" концепція тих подій досі панує в свідомості значної частини запоріжців, не кажучи вже про місцеву владу. Переді мною колективна монографія "Запорізький рахунок Великій війні. 1939-1945" (Запоріжжя, видавництво "Просвіта", 2013). Автори – група запорізьких істориків під керівництвом професора Федора Турченка. Чим ця книга може бути цікава для незапоріжців? Один зі шляхів пізнання масштабних процесів – погляд на них з регіональної точки зору. Події Другої світової війни на Запоріжжі та політика пам’яті щодо них є доволі характерними для південно-східної України. Тут знайшлося місце і для героїзму, і для ганебних прорахунків, і для співпраці з окупантами, і для відчайдушного опору. Тому, роздивляючись те, що відбулося в окремо взятому краю, ми можемо зрозуміти загальні тенденції цього явища. Отже, такі роботи не можна назвати виключно краєзнавчими. Пригадую свої шкільні роки. Реферат на тему "Запоріжжя у Великій вітчизняній віні". Рекомендований вчителями список літератури. Найновіші видання, до яких був реальний доступ – десь так року 84-го. Головне джерело інформації – добре всім знайома "Історія міст і сіл Української РСР", що її ініціював академік Петро Тронько. Вхід на вокзал залізничної станції "Запоріжжя І" в роки війни Сталінсько-брєжнєвська "чорно-біла" концепція тих подій досі панує в свідомості значної частини запоріжців, не кажучи вже про місцеву владу. А звідси – і погроми на "неправильних" музейних виставках, і 70-річні "ветерани війни", і "антифашистська" боротьба губернатора з антикварами на ринку (мовляв, ті, продаючи артефакти Третього Рейху, пропагують "самі розумієте що"). Власне, тому ідея створення цієї книги, можна сказати, лежала на поверхні. Підсумки перепису населення частини м. Запоріжжя, здійснений вже під час війни німецькими окупантами 18 жовтня 1941 р. До авторського колективу монографії увійшло 14 вчених, серед яких – 3 доктори, 8 кандидатів історичних наук. До речі, деякі з них мають протилежні погляди на окремі епізоди війни. Це могло тільки збагатити книгу. "На жаль, навіть драматичний початок війни не примусив державу хоча б тимчасово пом’якшити тиск своєї репресивної машини на її громадян. Після 22 червня цей тиск навіть посилився. Нерідко заарештовували з причин, які в умовах війни виглядали дріб’язковими і недоречними. ..Л. Блоха, працівника колгоспу з Осипенківського району, на шостий день війни схопили "за вихваляння меншовиків", майже рік тримали в ув’язненні та відправили надалі на спецпоселення до Башкирії. .За день до цього Запорізьке облуправління НКДБ арештувало письменника Г. Брасюка. Його звинуватили в написанні "аполітичних літературних праць, розрахованих винятково на темні й міщанські прошарки населення". .Під час роботи було використано матеріали п’ятнадцяти державних та трьох приватних архівів, сотень опублікованих збірок документів, статей, довідникових видань. .Не оминули автори й значної кількості усних спогадів та виданих мемуарів свідків подій. При цьому, звичайно, враховували суб’єктивний характер такого типу джерел. У монографії використано рідкісні оригінальні фотоматеріали. Деякі з них публікуються вперше. .Медико-санітарна дружина Ленінського району Запоріжжя, кінець червня 1941 р. Географічні межі дослідження охоплюють всю область, хоча увагу зосереджено на обласному центрі. "Запорізький рахунок…" вийшов доволі незначним накладом – 600 примірників. До речі, особи, які виступили спонсорами видання, побажали залишитись невідомими. В книзі можна зустріти і детальний опис бойових дій на території області, і так звану "історію повсякденності" запоріжців перед війною, під час та після неї. ..Перейменування вулиць обласного центру - до війни і під час неї. Замість імені Маяковського окупанти увічнили Тараса Бульбу Вистачає і емоцій (куди ж без них, коли йдеться про війну?), і статистики. "Війна не зводиться до звитяги і жертовності, подвигів і зрад, сміливості і боягузливості, хоча вони є важливі її складові і про них необхідно писати з позиції історичної правди, яка ґрунтується на фактах. Війна – це суспільство в екстремальних умовах деформованої економіки, політики, соціальних відносин, спотвореної моралі". Перед початком війни Запоріжжя було одним з індустріальних центрів Радянської України. Дніпрогес, металургійні гіганти – і це у вчорашньому глухому повітовому містечку. Здавалося б – жива ілюстрація переваг комуністичного ладу. Але інший бік медалі – репресії, нелюдські умови праці, низький рівень життя. Тому морально-психологічний стан населення був далекий від тих ідеалів, про які день і ніч розповідала пропаганда. На перебігу подій початку війни це не могло не відобразитися. ..У таких бараках жили будівники Дніпрогесу, фото 1932 р. Власне, тому літо-осінь 41-го – це стільки самовідданість та героїзм, скільки паніка, прорахунки та невиправдані втрати. Про неприглядні факти, такі як розгром 9-ї та 18-ї армій, в радянські часи не дуже любили згадувати. Натомість виникали міфи, що мали доводити загальноприйняту концепцію війни. Яскравий приклад такого міфу – історія про "Комбата", запоріжця Олексія Єременка, якого начебто зображено на відомому фото. Підрозділ, присвячений йому, став однією з "родзинок" монографії. Хибність "легенди про Комбата" автор доводить з точки зору не лише історика, але й фотографа, використовуючи при цьому навіть математичні розрахунки. Саме той "Комбат", фото Макса Альперта Ще один показовий епізод початку війни на Запоріжжі – цілеспрямований підрив греблі Дніпрогесу. Величезна хвиля, що здійнялася після вибуху, стала причиною значних людських втрат. А практичної потреби в цій акції, на думку авторів, не було. До речі, дискусії про згадану подію й досі тривають на запорізьких форумах та в пресі. Дніпрогес після підриву. Фото з альбому німецького офіцера, 1942 р. На початку жовтня 1941-го року радянські війська залишили Запоріжжя, і на два роки край опинився під окупацією. Присвячений цьому періоду розділ містить як аналіз функціонування нацистського "нового порядку" на території краю, так і необхідний в таких випадках погляд з точки зору життя простих людей. .."Факти свідчать, що становлення "нового порядку" на окупованих територіях супроводжувалося формуванням дивного адміністративного симбіозу: з одного боку, місцеві допоміжні управи виступали як низові структури нацистської політичної системи, з іншого, в умовах, коли ніяких інших не було – вони репрезентували населення конкретних регіонів окупованої країни. ..Радянська нормативна система, економічні відносини, соціальне забезпечення, система харчування і продовольчого забезпечення, охорона здоров’я, освіта, нехай і у спотвореному та хаотичному вигляді, але продовжували існувати і за окупаційного режиму". -----Відкриття мосту на Хортицю, 1943 р. Опір, звичайно, був. Автори ділять його на три групи. І якщо перша з них (радянський рух) раніше за замовчуванням вважалась єдиною, то друга (національне підпілля) донедавна була "білою плямою" в історії краю (а для багатьох і лишається такою). Однак дійсно масовою була третя, позаполітична течія, "яка не мала організаційних центрів, була значною мірою стихійною і ґрунтувалася на засадах загальнолюдської і релігійної моралі". ..Адольф Гітлер та Еріх фон Манштейн. Запоріжжя, 1943 рік. Неоднозначними були й події, пов’язані з контрнаступом Червоної армії та визволенням області. Героїзму тут вистачало, але знов постає питання про людський вимір. До втрат звичайних армійських підрозділів додалась ще трагедія так званих "чорносвитників", яких навіть не ставили на облік. ..Наступ радянських військ на півдні Запорізької області, осінь 1943 р. .Не виправдалися сподівання на краще (порівняно з довоєнним) життя після перемоги. "Тож досвід, здобутий як до, так і після 1941 р., став у нагоді. Попереду їх чекав час пізнього сталінізму – напружена праця на відбудовах, голодомор 1946-1947 рр., "жданівщина" – і все це в потоці запевнень про щасливе життя радянських громадян". ..Жінки та діти вітають Червону армію. . Мелітополь, осінь 1943 р. Завершується текст монографії додатком про роль війни у родинних історіях всіх співавторів. У цих двадцяти п’яти коротких біографічних довідках Велика війна вкотре постає крізь призму людських доль. Щойно виданий "Запорізький рахунок…" в місті багато хто встиг традиційно охрестити "націоналістичною пропагандою". Або "ліберальною пропагандою". Однак є й чимало вдячних читачів. .Самі автори підкреслюють, що не претендують на істину в останній інстанції. Їхні завдання – скасувати радянську "монополію на правду", зруйнувати стереотипи, змусити говорити про війн не тільки завченими пафосними фразами. За їхніми словами, критиці з боку опонентів та дискусії навколо проблеми вони будуть лише раді. Реферат на тему: Українські історичні землі Часто поряд із сучасним адміністративно-територіальним поділом використовують поділ України на історичні землі. Історичні землі, які також називають історико-географічними областями чи краями, є складовими частинами української національної (етнічної) території. В минулому вони виконували ті чи інші суспільні функції — були державними або автономними утвореннями, військово-політичними або адміністративними одиницями, територіями нового господарського освоєння і заселення тощо. Для них характерні індивідуальні особливості історичного розвитку українського народу, розмаїття його матеріальної та духовної культури, зумовлене впливом природного середовища та взаємозв'язками з іншими народами. Історичні землі характеризуються різними розмірами. Вони не мають чітких меж, часто накладаються одна на іншу або входять одна в іншу. Ряд земель, що знаходилися на окраїні української етнічної території, в результаті державного розмежування потрапили до складу сусідніх з Україною держав. Етнічна територія українського народу сягнула наприкінці XIX — на початку XX ст. максимальних розмірів — приблизно 750 тис. км2. За історичними особливостями розвитку в ній виділяють чотири великі регіони — Центральну Україну (або Середню Наддніпрянщину), Західну Україну, Південну (або Степову) Україну і Східну Україну. Середня Наддніпрянщи. Це території найдавнішого проживання на і Західна Україна Українського народу, творення перших його держав (Київська Русь, Галицько-Волинське князівство), відновлення української державності на початку XX ст. (проголошення Української Народної Республіки в Києві 1917р., Західноукраїнської Народної Республіки у Львові 1918 р. та Карпатської України в Хусті 1938 р.). Тривалий час Середня Наддніпрянщина була ареною боротьби волелюбного українського козацтва проти зазіхань сильних сусідів, а в середині XVII ст. тут сформувалася козацька гетьманська держава під проводом Богдана Хмельницького. У 1667 р. вона була поділена по Дніпру на Правобережну Україну (чи Правобережжя) і Лівобережну Україну (Лівобережжя), які відійшли відповідно до Польщі й Росії. Історичними землями Правобережжя є Київщина, Поділля і Брацлавщина. Історична Київщина займає правобережні частини сучасних Київської та Черкаської областей і всю Житомирську область. Тут колись жили племена полян і деревлян. Полянська земля стала ядром формування Давньоруської княжої держави. Після її розпаду існували Київське князівство — спочатку самостійне, а далі автономне у складі Литви, Київське воєводство в Польській державі та Київська губернія в Російській імперії. Цю територію називають "серцем" України, бо тут знаходиться її багатовіковий політичний і культурний центр — столиця м. Київ. Багато поселень відомі з літописних часів — Вишгород, Чорнобиль, Коростень, Овруч, Житомир, а міста й містечка південної Київщини славні своєю козацькою історією — перша гетьманська столиця Трахтемирів, полкові міста Канів, Черкаси, Корсунь, Біла Церква, Умань, Чигирин. Біля останнього знаходиться с. Суботів — колишній хутір і резиденція Б. Хмельницького. У с. Моринці Черкаської області народився Тарас Шевченко, а в м. Канів на Чернечій горі над Дніпром знаходиться його могила. Місто Новоград-Волинський — батьківщина Лесі Українки. Поділля обіймає територію між середньою течією Дністра і верхньою та середньою течією Південного Бугу. Назва походить від "країни з оселями по долах", бо села тут розбудовувалися, в основному, по долинах рік. Відоме ще з середини XIV ст. як удільне князівство у складі Литовської держави, а далі — воєводство в Польщі і губернія в Росії. Західне Поділля було об'єднане з Галичиною і потрапило до Австрійської імперії. Адміністративним центром і культурним осередком Поділля завжди було м. Кам'янець-Подільський. Його фортеця тривалий час стримувала агресію турків і татар. Загалом Поділля було густо вкрите замками і фортецями, до наших днів збереглися їх залишки у Сатанові, Летичеві, Меджибожі (одному з найдавніших подільських поселень), Барі, Шаргороді, Хмільнику. На подільських землях відбулося багато історичних подій, зокрема, битви козаків з польськими військами під Пилявцями, Жванцем, горою Батіг, повстання під проводом Устима Кармалюка та ін. Східне Поділля відоме також як Брацлавщина. Брацлавське воєводство існувало в Польщі у XVI — XVIII ст. Сам Брацлав — невелике містечко над Південним Бугом — був головним містом воєводства лише 20 років (надалі центр перейшов до Вінниці), однак назва землі збереглася в історичній пам'яті народу дотепер. На Лівобережній Україні найдовше (до початку 80-х рр. XVIII ст.) зберігалися ознаки гетьманської державності у складі Росії, тому інша її назва — Гетьманщина. Після ліквідації гетьманського правління територія краю була поділена на Чернігівську і Полтавську губернії. Давнім населенням басейну Десни були сіверяни, а тому північно-східна частина Лівобережжя відома також як Сіверщина з центром у Новгороді-Сіверському. Великими містами Лівобережної України в руський період були Чернігів і Переяслав, що очолювали землі-князівства. До найдавніших літописних міст належать також Любеч, Ніжин, Прилуки, Ромни, Лубни, Полтава. Вони, як і Конотоп, гетьманські столиці Батурин і Глухів, село Крути — свідки славної і трагічної історії українського народу. Вагомий внесок Лівобережжя у становлення української писемності та культури. Полтавський діалект разом із київським став основою української літературної мови. У Полтаві народився засновник нової української літератури Іван Котляревський, а в Борисполі — етнограф і фольклорист, автор слів національного гімну "Ще не вмерла Україна" Павло Чубинський. Північна частина Гетьманщини — історична земля Стародубщина (територія однойменного козацького полку) — тепер знаходиться в Росії Західною Україною прийнято називати ті українські етнічні землі, які в результаті проведення державного кордону в 1920 р. опинилися за межами радянської України — в Польщі, Чехо-Словаччині та Румунії. Більша частина цих земель була приєднана до України в період Другої світової війни (Галичина і Волинь — у 1939 р., Буковина — у 1940 р., Закарпаття — у 1945 р.), однак прикордонні історико-географічні землі залишилися в складі сусідніх з Україною держав. З давніх часів західноукраїнські землі були заселені племенами ду-лібів, волинян, бужан і білих хорватів. У княжі часи тут виникли Галицька (столиця — Галич) і Волинська (Володимир) землі-князівства, які з кінця XII до середини XIV ст. існували як об'єднана Галицько-Волинська держава. До найдавніших міст території належать Буськ, Белз, Теребовля, Перемишль, Луцьк, Шумськ, Кременець, Дубровиця, Берестя (Брест), а також збудовані за правління Данила Галицького нові столиці держави Холм і Львів. P> Після втрати незалежності Галичина потрапила до Польщі, а Волинь— до Литви. Якийсь час вони зберігали автономію (насамперед Волинь), однак згодом на їх землях були створені рядові воєводства Польсько-Литовської держави. З цього часу історія Галичини й Волині являла собою співіснування, взаємодію або ж протистояння українського і польського населення. З кінця XVIII ст. Галичина стала провінцією (т. зв. "коронним краєм") Австрійської імперії, де отримала самоврядність, а Волинь — губернією Російської імперії. В період між двома світовими війнами ці землі знову опинилися у складі Польщі. У межах сучасної України Галичина обіймає території Львівської, Івано-Франківської і більшої частини Тернопільської областей, а Волинь — Волинської, Рівненської і північної частини Тернопільської областей. Крім цього, історичні галицькі землі знаходяться також у Польщі (Надсяння з центром Перемишль і Північна Лемківщина), а волинські — у Польщі (Холмщина, Підляшшя) та в Білорусі (Берестейщина). Східний "кут" Галичини між річками Дністер і Черемош відомий також як історико-географічна земля Покуття. Ці землі багаті на історичні події. Тут у другій половині XVI — на початку XVII ст. зародилося книгодрукування в Україні (Львів, Острог, Почаїв), в 1649 — 1651 рр. прокотилися хвилі визвольної війни (битви під Зборовом, Збаражем, Берестечком). Упродовж XIX ст. Галичина була активним осередком громадсько-політичного, науково-освітнього й культурно-релігійного життя українців, а в першій половині XX ст. західноукраїнські землі стали прикладом жертовної національно-визвольної боротьби нашого народу. Галичина є батьківщиною письменника Івана Франка (с. Нагуєвичі біля Дрогобича), Холмщина — історика Михайла Грушевського, Надсяння — географа Степана Рудницького і композитора Михайла Вербицького (автора мелодії національного гімну України), Лемківщина — вченого-енциклопедиста Володимира Кубійовича. Закарпаття, або Закарпатська Україна, історичним центром якого є Ужгород, охоплює південно-західну частину Українських Карпат і прилегле до неї передгір'я. Сотні років воно перебувало у складі Угорщини, що позначилося на культурі й побуті місцевого населення. У міжвоєнний період входило до Чехо-Словаччини (автономний край Підкарпатська Русь). Українські етнічні землі Закарпаття виходять за кордони сучасної Української держави на захід (історичний край Пряшівщина у Словаччині) і південний схід (Мармарощина в Румунії). Назва Буковина, що означає територію, покриту буковими лісами, відома з кінця XIV ст. Українське населення краю здавна живе поруч з румунами. Територія неодноразово переходила з рук у руки: Галицьке князівство, Угорщина, Молдова, Австрія, Румунія. У 1940 р. вона була розділена на Південну Буковину, що залишилася у складі Румунії, і Північну Буковину, що відійшла до України. Історичний центр Буковини — м. Чернівці — став центром адміністративної області (до Чернівецької області долучено також північну частину Бессарабії, т. зв. Хотинщину). Це історичні регіони, набуті українцями Південна І Східна в роки козаччини І після п ліквідації. Правда, Україна давнє українсько-слов'янське населення почало проникати у степові та причорноморські райони ще в 1-ому тисячолітті (анти, а далі уличі, тиверці), українсько-руське населення—в періоди Давньокиївської, Галицько-Волинської і Литовської держав, однак масова українська колонізація цих земель безпосередньо пов'язана з історичною долею козаків. Південна (Степова) Україна є особливим регіоном. Тут вперше на території нашої країни виникли держави і політичні об'єднання, сформовані прийшлими народами, — кочовими (Скіфія, VII — III ст. до н. е., Мала Скіфія, об'єднання сарматів, готів, гуннів) і греками (Бос-порське царство, VI ст. до н. е. — IV ст. н. е.), а на морському узбережжі з'явилися перші міські торгово-ремісничі осередки (грецькі колонії і міста-держави Ольвія на Південному Бузі, Тіра на Дністрі, Каркінітіда, Пантікапей, Теодосія, Херсонес у Криму). У XIII — XV ст. Крим став державною територією Кримського ханства (зі столицею в Бахчисараї), яке разом з Туреччиною поширило свій вплив на землі Північного Причорномор'я (а звідси інша назва Південної України, що інколи зустрічається в літературі, — Ханшина). Немало українців опинилося тоді в Криму як зігнана татарами людська здобич. Українська колонізація Степової України завдячує насамперед Запоріжжю. Запоріжжя — землі перебування Запорізької Січі та поширення "вольностей" козацького війська. Козацтво в українських степах з'явилося наприкінці XV ст., а перша Запорізька Січ, як його політичне ядро, виникла в середині XVI ст. на о. Мала Хортиця за дніпровими порогами. Наступні січі засновувалися вниз по Дніпру аж до його гирла, більшість з них перебували у дніпровських плавнях (зараз залиті водами Каховського водосховища). Остання Запорізька Січ зруйнована російськими військами в 1775 р. Землі вольностей запорізьких козаків поширювалися по обидва боки Дніпра: на заході — до Південного Бугу та його притоки Синюхи, на сході — до р. Кальміус і Азовського моря. Запоріжжя — унікальне явище в історії України. Постійно перебуваючи у формальній залежності від сусідів (Польщі, Росії чи Туреччини), воно фактично виступало як самостійне військово-політичне утворення (своєрідна християнсько-демократична республіка). На запорізьких землях під Жовтими Водами в 1648 р. розпочалася переможна хода козацьких військ під час української національно-визвольної війни Б. Хмельницького. У XVIII ст. в результаті численних російсько-турецьких війн усі південноукраїнські землі під назвою Новоросія відійшли до Росії. Запоріжжя і Кримське ханство були ліквідовані, а на величезних степових просторах розпочалася стабільна колонізація. В освоєнні краю, крім українських козаків і селян, взяли участь росіяни, німці, вихідці з балканських країн (серби, болгари, албанці, гагаузи, греки), значний відсоток міських мешканців складали євреї. Поряд з давніми містами Причорномор'я — оборонними фортецями (Ізмаїл, Кілія, Акерман (Білгород), Очаків, Перекоп, Керч) та торговими осередками Південного Криму (Феодосія, Ялта, Судак) виникли нові, які стали торгово-адміністративними центрами, морськими портами, а далі й промисловими осередками. Місто Севастополь засноване як найбільша військово-морська база Росії, а Одеса вийшла в лідери серед найлюдніших міст України. На території краю було сформовано кілька губерній, які стали великими районами виробництва зерна та його експорту через порти. Катеринославська губернія (Катеринослав — сучасний Дніпропетровськ), яка знаходилася, в основному, на землях історичного Запоріжжя, наприкінці XIX ст. перетворилася в одну з основних гірничорудних і металургійних баз країни. Цікавими історико-географічними землями Південної України є Тав-рія, Крим і Бу уджак. У широкому розумінні слово Таврія означає територію Таврійської губернії (з центром у Сімферополі), до якої входили Кримський півострів та землі від чорноморсько-азовського узбережжя до Дніпра. У вузькому значенні Таврією (Таврікою) ще з античних часів називали лише півострів. Назва походить від давнього населення Криму — таврів, що в 1-ому тисячолітті до н. е. заселяли гірську і передгірну частини півострова. Назва Крим з'явилася лише після XIII ст., коли півострів заселили тюркомовні татарські племена, які заснували м. Крим (сучасний Старий Крим) — столицю їх першої державності. Крим характеризується більш як 100-тисячолітнім неперервним людським розвитком від часу появи людини неандертальського типу. Вже з глибокої давнини він був своєрідним перехрестям історії різних племен, народів, культур. Починаючи з XV ст. до н. е. у Криму побували кіммерійці, скіфи, таври, греки, алани, готи, гунни, хазари, печеніги, половці, татари. Одночасно з кримськими татарами сюди вселилися євреї і вірмени, пізніше — українці й росіяни. Тут взаємодіяли цивілізації античної Греції і Риму, Київської Русі і Візантії, Хазарії і балканських країн, італійських республік (Венеції й Генуї) і Золотої Орди, Кримського ханства, Османської імперії та козацької України. Про це нагадують численні пам'ятки археології, історії, архітектури, культури. Етнічна й релігійна багатоманітність населення та співіснування людей різного зовнішнього вигляду, мови і культури — особлива риса давньої і нової історії Криму. Саме з Криму поширилося в Україну християнство (було прийняте у грецьких містах ще у III — IV ст.). Поряд з тим Крим і його міста часто ставали ареною тривалих війн і запеклих боїв, а Севастополь увійшов в історію як легендарне місто-герой за неодноразову оборону в ході російсько-турецьких та Другої світової війн. Трагічною сторінкою новітньої історії стало виселення в азіатську частину СРСР у 1944 р. кримських татар та інших корінних мешканців півострова. У наш час вони повертаються на батьківщину. Буджак (з турецької "кут") — колишня прикордонна провінція Османської імперії у трикутнику між нижніми течіями Дністра, Дунаю, Пруту і Чорним морем. На цих землях кочувала Буджацька орда, а після переходу до складу Росії Буджак долучили до Бессарабської губернії. Тут були створені поселення українських і російських козаків, гагаузьких і болгарських колоністів (їх культурно-національним центром є зараз м. Болград), на прикордонні проживали молдавани. По сусідству з Буджаком у дельті Дунаю виникла т. зв. Задунайшина — територія розселення частини колишніх запорізьких козаків, які створили Задунайську Січ. Бессарабія — земля між Буковиною, середнім і нижнім Дністром і Прутом, гирлом Дунаю і Чорним морем. Отримала назву від племені бессів, які поселилися тут у 1 ст. до н. е. Протягом .

Have something to add? Share it in the comments.

Cancel reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *



  • says:

  • says:

  • Up Next Category Hierarchy